Управління виконавчої дирекції Фонду у Тернопільській області
Головна » Головна » Новини » Новини

Три головних принципи плану Беверіджа

20.05.2019

Продовжуємо публікувати матеріали кандидата економічних наук Бориса Надточія про соціальне страхування в контексті історії.

Принципи Беверіджа
План Беверіджа визначає три головних принципи, які лежать в основі організації системи соціального забезпечення: універсальність, єдність та інтеграція.
Принцип універсальності забезпечення означав розрив з традиційною логікою системи Бісмарка – забезпечення лише працюючих – і гарантував забезпечення на всі випадки соціального ризику для всього населення. У Великобританії була запропонована повна система забезпечення на будь – який випадок, чи то загроза здоров‘ю, індивідуальному чи сімейному доходу для всіх людей, які опинились у скрутному становищі. Отже, заснована на національній солідарності та гарантованому мінімальному доході для всіх, ця справжня політика соціального забезпечення всього суспільства поклала початок ствердженню права на працю, права на медичні послуги, права на мінімальний гарантований дохід.
Другий принцип єдності у забезпеченні включає декілька понять, як от: адекватний характер внесків і виплат, однаковий характер організації системи.
Беверідж добре знав систему Бісмарка, яка прив‘язувала внески і виплати до заробітної плати, але відмовився від неї. Адже дієвість системи соціального страхування повинна визначатись на підставі її спроможності боротися з убогістю та бідністю, а не по здатності лише підтримувати рівень життя працюючих. Мова йшла про те, щоб допомога знаходилась у прямій залежності не від заробітної плати або рівня втрати працездатності, а від нормальних потреб людини в конкретній ситуації. Це означало також, що допомога повинна бути достатньою як за обсягом, так і за якістю. Лише подальший розвиток страхування зможе дозволити встановити пропорційну залежність між допомогою, яка замінила заробіток, та заробітною платою, яку особа одержувало до настання страхового випадку.
Принцип єдності означав також єдиний характер організації системи, заснованій на єдиному внеску до уніфікованої системи національного страхування, за виключенням соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, а також сімейної допомоги, яка фінансувалась із суспільних фондів (державного бюджету). Управління цією системою доручали державним органам під керівництвом одного з міністерств соціального забезпечення.
Третій принцип інтеграції означав, що Беверідж висловився за інтеграцію різних форм забезпечення: страхування, соціальну допомогу і ощадні каси. 
Система Беверіджа, таким чином, зблизила соціальне страхування з соціальною допомогою, обґрунтовуючи це справжнім дієвим правом, скористатись яким людина могла б у будь – який час.
Принцип інтеграції передбачав координацію трьох головних політичних напрямків: соціальної політики, заснованої на гарантованому доході, політики охорони здоров‘я та політики повної зайнятості, які впроваджувалися національною службою охорони здоров‘я та державною службою зайнятості. Ці три стовпи політики забезпечення, об‘єднані разом, повинні були подолати головні фактори соціальної незабезпеченості.
Проте, забігаючи дещо наперед, відмітимо, що з багатьох точок зору структура соціального захисту Великобританії, розроблена Беверіджем, була підірвана до 1979 р. через нездатність адекватно підвищити ставки страхових внесків та виплат у зв‘язку із зростанням безробіття і необхідністю забезпечення виплатами на основі перевірки матеріального стану зростаючої кількості неповних сімей. Зміни 80-тих років в соціальній політиці Великобританії пов’язані з продовженням цього процесу, демонструючи зростаюче значення виплат на основі перевірки матеріального стану як ключового заходу для подолання бідності. Зокрема, закон від 1986 року розширив і раціоналізував перевірку матеріального стану, але не спрямував соціальне забезпечення до радикально нового напрямку, який пропонували прихильники «від’ємного прибуткового податку» або «соціального дивіденду». 
Серед перших країн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему на рубежі ХІХ-ХХ століть були Німеччина, Англія, Франція та Швеція, а згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі ж пенсійні системи ввели в 1920-х роках три латиноамериканські країни - Чилі, Аргентина і Уругвай. З початку зародження пенсійного забезпечення проводилось страхування не старості, а інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість найманих працівників, які доживали до 65 років (сто років тому), фактично ставали непрацездатними.

У наступній публікації читайте про зародження соціального страхування в Україні

 

версія для друку

Громадська приймальня

Розробник: Корпорація Софтлайн (Україна)
©  Фонд соціального страхування України