Система страхових внесків має принципове значення  

 

Основною метою системи соціального страхування та пенсійної реформи є забезпечення достойного рівня життя громадянам, які протягом свого трудового життя сплачували страхові внески, не приховуючи своїх трудових доходів.

Зміст реформи соціального забезпечення населення України шляхом запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування полягав у:

- створенні стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб.

- створенні ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства (держави, профспілок та роботодавців).

- встановленні дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними особами.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З урахуванням положень Конституції України Верховною Радою України було прийнято Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (1998 р.), Закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2000 р), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (2001 р.), «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (2003 р.).

Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної організації праці № 67 (1944 р.).

На сьогодні в державі запроваджено всі види загальнообов’язкового державного соціального страхування, за винятком медичного.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників-роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження.

Наведу декілька цифр. У 2008 році витрати коштів на фінансування програм соціального страхування становитимуть понад 156 млрд грн, і розподіляються таким чином:

- видатки на пенсійне забезпечення – 141,2 млрд грн (90,2% від загальних витрат), із них 35 млрд грн кошти Державного бюджету;

- видатки на соціальне страхування на випадок безробіття – 5,1 млрд грн (3,3% від загальних витрат);

- видатки на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності – 7,1 млрд грн (4,5% від загальних витрат);

- видатки на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві – 3,1 млрд грн (2% від загальних витрат);

Тобто, майже 123 млрд грн – кошти цільових страхових фондів, які не включаються до складу Державного бюджету України, доходи якого становлять 225 млрд грн.

Дедалі очевидною стає необхідність участі працівників у формуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Перехід від фінансування загальнообов’язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття «соціальний податок» та «страхові внески» різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю та призначенням у соціальному захисті. Страхові внески – це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам в разі настання страхового випадку.

Гострим постає питання запровадження в Україні медичного страхування.

Адже подібний стан не дозволяє Україні ратифікувати статтю 13 Європейської соціальної хартії (переглянутої), яка гарантує громадянам України право на соціальну та медичну допомогу.

Виходом із цієї ситуації є запровадження системи загальнообов’язкового медичного страхування з найменшими затратами на її функціонування, у тому числі на сплату страхових внесків. Найбільш прийнятними для реалізації зазначених вимог є законодавча ініціатива, підтримана Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці в березні 2008 року та під час його обговорення на «круглому столі», проведеному Комітетом у квітні 2008 року. Це законопроект № 1040.

Саме цим документом передбачається запровадження загальнообов’язкового медичного страхування винятково на засадах, передбачених Конституцією та Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, розраховуючи при цьому на низку переваг системи, яка чітко визначає державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, а також забезпечує формування і використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування.

В умовах обмеженості в державі фінансових ресурсів, що спрямовуються у сферу охорони здоров’я, запропонована законопроектами концепція запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування шляхом перетворення діючого Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у Фонд соціального медичного страхування України і покладання додатково на останній обов’язків фінансування надання медичних послуг населенню України є оптимальною моделлю функціонування в державі системи соціального страхування у сфері збереження і відновлення здоров’я застрахованих осіб.

Такий висновок базується на наступному:

- досягається мета мінімізації адміністративних видатків на функціонування окремих видів соціального страхування та уникнення дублювання ряду функцій по страхуванню здоров’я, які зараз покладено на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, зокрема щодо медичної реабілітації, відновлення здоров’я у санаторно-курортних закладах та їх реабілітаційних відділеннях, оздоровлення дітей та інших заходів профілактичного плану;

- потреба в медичному обслуговуванні та наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності для працюючих осіб у більшості випадків виникає при настанні одного й того ж страхового випадку, пов’язаного із захворюванням. Ці питання регулюються положеннями Конвенції МОП про медичну допомогу та допомогу у випадку хвороби № 130 від 04.06.1969 р., якою передбачається управління виплатами цих видів допомоги однією установою;

- зниження рівня захворюваності та зниження витрат на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, які передбачені в бюджеті Фонду соціального страхування по тимчасовій непрацездатності лише на 2008 рік в об’ємі близько 3,8 млрд грн, значною мірою залежить від якості медичного обслуговування застрахованих осіб. Покладання цих напрямів роботи на один страховий фонд дасть змогу створити комплексну систему медико-соціального забезпечення громадян України, підвищити рівень контролю за експертизою тимчасової непрацездатності.

Враховуючи зазначене та законодавчі норми, що врегульовують питання надання соціальних послуг та виплат, у тому числі, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків, доцільно було б доручити виконання обов’язків цього Фонду новоутвореному Фонду соціального медичного страхування.

Запропоновані заходи нададуть можливість системі фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування в державі набути більш керованої і чіткої побудови, яку складуть страхові фонди з пенсійного страхування, медичного страхування та страхування на випадок безробіття.

Управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням також вимагає відповідних змін з урахуванням набутого власного та наявного міжнародного досвіду.

Останнім часом державна сторона в управлінні Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності намагається, не маючи для цього жодних підстав, здійснювати тиск на представників роботодавців та профспілок при прийнятті рішень, що є грубим порушенням законодавства, призводить до зриву засідань правління Фонду, вирішення важливих соціальних питань.

Поряд з цим, Міністерством праці та соціальної політики України підготовлено проект Закону, згідно з яким органу державного нагляду за діяльністю фондів соціального страхування (тобто Мінпраці) має бути надано право «розпуску правління та наглядової ради (фонду) у разі допущення порушень, передбачених положенням про них».

Щоб запобігти негативним явищам в управлінні фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, потрібно чітко визначити місце і роль, а також повноваження кожної зі сторін, що мають безпосереднє відношення до сфери діяльності самоврядних фондів соціального страхування: держави, роботодавців, профспілок.

В основу розв’язання цього питання мають бути покладені такі принципи:

- управління фондами соціального страхування здійснюється на двосторонній основі представниками роботодавців і профспілок, оскільки платниками страхових внесків за видами соціального страхування є саме роботодавці та застраховані особи;

- законодавче врегулювання відносин у сфері загальнообов’язкового соціального страхування здійснюється державою.

Основне повноваження органу державного нагляду за діяльністю фондів соціального страхування, як визначено законодавством, має зберігатись. А саме: здійснення контролю за дотриманням страхувальниками та страховиками законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Тарас АНТОНЕНКО,

заступник директора Виконавчої дирекції

Фонду соціального страхування

з тимчасової втрати працездатності